Субота, Серпень 18, 2018
Home > Новини > Асоціація з ЄС: що ми робимо не так?

Асоціація з ЄС: що ми робимо не так?

Олександр Соловйов, лідер партії «РОЗУМНА СИЛА»: «Говорячи про важливість європейського майбутнього для України, нинішня влада просто імітує своє прагнення рухатися в напрямку Європи. І головна причина – абсолютна відсутність мотивації куди-небудь рухатися у тих, хто сьогодні має в руках реальні важелі влади».

Інтеграція в Європейський Союз визначена однією з ключових зовнішньополітичних та стратегічних цілей України. Ми багато чуємо про це з високих трибун від депутатів і представників уряду, від прем’єра з Президентом та інших посадових осіб. Це ж закріплено і в безлічі офіційних документів. Але завжди виникає питання: а що робить влада для того, щоб наблизити Україну до цієї мети, чи достатньо зусиль робиться і що робиться не так, як потрібно?

Олександр Соловйов поясняє, чому виникають розходження між євроінтеграційними закликами та діями українського керівництва.

Всім відомо, що ключовим документом у рамках Європейської інтеграції України є Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Імплементація цього документа, крім усього іншого, передбачає прийняття цілої низки нормативних актів. Як з’ясувалося, в цьому дуже важливому питанні Україна неслабо відстає. «Слово і Діло» провело досить докладний аналіз прийняття необхідних документів, і з’ясувалося, що значна частина законопроектів ще не прийнята. Багато з них знаходяться на розгляді і доопрацюванні ще з 2015–2016 років. Серед них: проект закону про визнання положень Римського статуту (очікує розгляду з кінця 2015 року); документ про зайнятість інвалідів (з середини 2016 року); проект з безпеки харчових продуктів (з кінця 2016 року).

Недарма в кінці минулого року голова представництва ЄС в Україні Хьюг Мінгареллі заявляв, що Верховна Рада України блокує багато законопроектів, прийняття яких передбачено Угодою про асоціацію з Європейським союзом. До речі, навіть віце-прем’єр-міністр України з питань європейської і євроатлантичної інтеграції Климпуш-Цинцадзе зазначила, що ВРУ виконала свої євроінтеграційні зобов’язання лише на 30%.

Вкотре виникає питання: а що народні депутати взагалі там роблять? Законопроекти з євроінтеграції чекають розгляду роками, зате на словах майже всі наші парламентарі дуже проєвропейські та прагнуть швидше привести Україну до Євросоюзу. Де ж реальні дії? Слід нагадати, що «особливою ефективністю роботи» народні депутати відзначаються не тільки в питанні імплементації Угоди про Асоціацію, а й в цілому: всього 25% розроблених законопроектів доходять до стадії прийняття, інші – опиняються в сміттєвому відрі. Це дуже низький показник ККД, такого немає ніде в Європі.

Зате вулиці вміють швидко перейменовувати – тут проблем не виникає. Про це я згадав не просто так, а саме в контексті євроінтеграції та наших відносин з Польщею зокрема. Саме перейменування Московського проспекту в проспект Степана Бандери викликало масу негативу і критики з боку Польщі. Зокрема, було прийнято рішення про встановлення 11 липня днем ​​пам’яті жертв геноциду, вчиненого українськими націоналістами проти громадян Другої Республіки Польща. Після цього знову загострилося історичне питання між нашими державами, що ніяк не додає позитиву в двосторонніх відносинах.

У контексті «євроінтеграції по-українськи» варто також згадати скандальний ЗУ «Про освіту», зокрема його мовну 7-му статтю, що обмежує освіту рідною мовою для представників національних меншин. Саме після цього Закону у нас суттєво погіршилися відносини з ще одним західним партнером і сусідом – Угорщиною. Україні не стали на заваді Копенгагенські критерії членства в Євросоюзі, прийняті в 1993 році, де чітко передбачено критерій дотримання прав, в тому числі мовних, національних меншин в державі-кандидатові на членство в ЄС. Без дотримання цих правил євроінтеграція неможлива в принципі.

Варто подумати про те, скільки невирішених завдань тягнуться хвостом за українською владою. На жаль, продуктивна робота і реальні дії не є критеріями успішної кампанії для наших політиків. І поки вони продумують стратегію свого паразитування ще на один термін, довіра ЄС до України пропорційно знижується.

Говорячи про важливість європейського майбутнього для України, нинішня влада просто імітує своє прагнення рухатися в напрямку Європи. І головна причина – абсолютна відсутність мотивації куди-небудь рухатися у тих, хто сьогодні тримає в руках реальні важелі влади. Таким чином, найголовнішим гальмом єврореформ в Україні є сама українська влада. Замість того, щоб спрощувати митне, податкове законодавство, полегшувати життя підприємцям, бізнесменам та інвесторам, мотивувати їх до створення нових робочих місць, до зростання продуктивності праці – відбувається нарощування чиновницького апарату, неймовірне збільшення чиновницьких зарплат і привілеїв.

Виходячи з цього виникає питання: так куди ми йдемо з такою Верховною Радою і керівництвом в цілому? Не в Європу – це точно, бо перераховані вище кроки і бездіяльність в цілому не мають нічого спільного з євроінтеграцією, про яку всім так активно розповідають. А якщо так, то навіщо тоді нам потрібна така влада, яка поступово заганяє Україну в клухий кут?

Автор публікації

Офлайн 3 тижні

Розумна сила

Коментарі: 0Публікації: 821Реєстрація: 13-07-2017

Залишити відповідь

Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
Пароль не введено
*

Генерація паролю