Олександр Соловйов: За 4 роки Мінські угоди втратили будь-який сенс. Необхідна зміна формату переговорного процесу

Сьогодні, 12 лютого, виповнюється 4 роки Мінським угодам.

У цей день (а точніше — о 2 годині ночі) у 2015 році в Мінську Ангела Меркель, тодішній президент Франції Франсуа Олланд, Петро Порошенко та Володимир Путін підписали Мінські домовленості. Саме домовленості, а не угоди, оскільки жодна з країн-учасниць не ратифікувала цей документ.

Втім, миру ці угоди не принесли. Тристороння група всі ці 4 роки регулярно зустрічається практично щотижня. Припинити обстріли на практиці досі не вдалося.

Жоден з пунктів так і не був імплементований. Кожна зі сторін виступає з позиції сили, а тому переговорний процес зайшов у глухий кут.

Партія «РОЗУМНА СИЛА» наполягає на ревізії дипломатичного курсу: «Угоди були підписані для виконання протягом одного року. Минуло вже чотири, а домогтися значного прогресу не вдалося. Все через розпливчасті формулюваня і юридичні неточності. Ця ситуація дозволяла конфліктуючим сторонам маневрувати між трактуваннями спірних пунктів. Через що переговорники буквально загрузли у нескінченних суперечках замість поетапної реалізації плану».

Неодноразові спроби модернізації не дали жодного ефекту, тому що кожна зі сторін наполягала на безальтернативності мінського Комплексу заходів: «Як показала практика, альтернатива є — просто не виконувати його, що і відбувається по сей день. Мантри про безальтернативність — всього лише спроба зацікавлених осіб закріпити статус-кво. Але Україні необхідний мир, значить настав час нових миротворчих заходів та переговорних майданчиків, раз старі продемонстрували повну неефективність. Потрібно визначити нові рамки врегулювання, щоб жодна зі сторін не могла ухилитися від чітко визначених обов’язків, послідовності їх виконання і санкцій за саботаж», — заявив лідер «РОЗУМНОЇ СИЛИ» і кандидат в президенти Олександр Соловйов.

Він закликає змінити інформаційну політику всередині України: «Питання Донбасу вкрай болюче для українців, надто багато емоцій для виваженого обговорення. Цим успішно користуються владні пройдисвіти, транслюючи суспільству мотив війни до переможного кінця. Вони нав’язують ненависть і презирство до постраждалих жителям фронтових регіонів. Один за іншим прорежимні політики вищого ешелону пропонують дискримінаційні заходи щодо переселенців. Від фільтраційних таборів до перевірки на детекторі брехні. Державна машина пропагує і застосовує репресії в якості головного інструмента комунікації між мирними і непідконтрольними територіями. У такому випадку, навіть якщо з’явиться ідеальний план, його неможливо втілити в життя без зміни мілітаристської риторики на мирно-реінтеграційну».

На думку Соловйова, рішення проблем Донбасу залежить не тільки від військово-дипломатичних заходів, але і від економічних перетворень: «Після припинення бойових дій і проведення місцевих виборів постане питання про відродження регіону. Ми пропонуємо по всій Україні створити вільні економічні зони. По суті, це поглиблення процесу децентралізації, коли кожна з таких зон зможе самостійно акумулювати достатньо коштів для забезпечення власних потреб. Регіональні багатства працюватимуть на місцевих жителів, а не йти на задоволення примх центральної влади. Отже така економічна модель — це благо не тільки для поствоєнного Донбасу, але і для інших областей, які постраждали від економічної кризи і потребують реальних точок зростання добробуту».