Чотириденний робочий тиждень. Чи можливий в Україні?

Пройшов Всесвітній економічний форум в Давосі, на якому, серед іншого, обговорювалося підвищення трудової ефективності. Один з провідних підходів — перехід на чотириденний робочий тиждень. Це спричинило дискусію в Україні.

Наукові дослідження та досвід розвинених країн продемонстрували ефективність такого підходу як для співробітників, так і для підприємств.

Скорочення робочого часу веде до підвищення концентрації, зменшення стресу і ризику професійного вигорання. Ростуть креативність і продуктивність.

На думку заступника голови партії «РОЗУМНА СИЛА» Олександра Савченко, така трудова модель підходить для країн, що цінують і розвивають людський капітал: «Прикриваючись прогресивними західними ідеями, нинішня влада будує дикий капіталізм. Українців змушують працювати в шаленому темпі. Багато хто під тиском начальства працюють повну шестиденку. Поки інші країни досягають успіхів у застосуванні такої моделі, наших людей переконують — час змін ще не настав. Адже як інакше впоратися з економічною кризою, якщо не подвоєноим робочим навантаженням?!»

Політик додав, що без зміни підходу до трудової ефективності ми вбиваємо потенціал зростання: «Ще один аргумент світових експертів — більше вільного часу на саморозвиток. Але на подібні заходи, в першу чергу, необхідні гроші. При таких низьких зарплатах неможливо відвідувати курси, тренінги та майстер-класи. За нинішніх обставин ідея приречена на провал, тому що той час, що вивільнився українці будуть витрачати на підробітки».

На думку Савченко, трудова бідність — це тягар відсталої вітчизняної економіки і наслідок безглуздої урядової політики: «Щоб заробляти достатньо, доводиться працювати на двох або навіть трьох роботах. Зайнятість зростає, а віддача від неї — ні. Українці працюють за принципом: необхідно бігти вдвічі швидше, щоб залишатися на місці. Все зароблене громадяни витрачають на оплату без кінця дорожчають продуктів, медикаментів і комунальних послуг. Простіше кажучи, бездарна соціальна політика знецінює працю. Доходів ніколи не вистачає на покриття навіть базових потреб. Не кажучи вже про якісь заощадження. Тому українці мігрують за кордон — подалі від ненаситної корупційно-олігархічної системи».

Олександр Савченко підкреслив, що праця — це спосіб соціалізації і розвитку, до яких повинна прагнути кожна людина: «Поки праця пригнічує, поки в Україні люди відчувають свою незатребуваність та неповагу до себе, наші кадрові ресурси будуть вимиватися розвиненими країнами. Країну будуть і далі знекровлювати, поки остаточно не вичерпається кадровий та інтелектуальний запас міцності. Щоб уникнути незворотних втрат, повернути працьовитих і талановитих співвітчизників, необхідно кардинально міняти умови праці. Держава не повинна нещадно експлуатувати власних громадян — пора збалансувати співвідношення роботи, відпочинку, доходів і витрат на користь простих українців».