Чому медична реформа в Україні приречена на провал?

В Україні вже повним ходом триває реформа системи охорони здоров'я. Проте з вуст наших реформаторів це звучить як медична реформа.

При цьому в них досі немає чіткого розуміння, яку ж систему уряд хоче побудувати. Розглянемо основні світові системи охорони здоров'я:
  1. Переважно державна (Великобританія).
  2. Переважно страхова система, представлена ​​в таких європейських країнах, як Німеччина, Франція, Голландія, Австрія, Бельгія, Швейцарія, деяких країнах Латинської Америки, Японії та інших; в них проживає понад 1 млрд. осіб – понад чверть всього населення світу.
  3. Переважно приватна (платна) система (США).
Перед вибором системи охорони здоров'я постало багато країн після розпаду СРСР. Однак далеко не всі досягли виражених і помітних успіхів. Однією з успішних країн можна назвати Чеську Республіку. Після Другої світової війни в Чехії за короткий термін була створена медицина, яка багато в чому нагадує радянську: безкоштовне медичне обслуговування, дільничні лікарі, низькі ціни на ліки в аптеках. Але уряд провів повну реорганізацію системи охорони здоров'я. За модель взяли страхову медицину з індивідуальним страхуванням, а медичні установи (переважно первинного рівня) були приватизовані. В результаті зараз медична допомога доступна населенню, пацієнт регулярно вносить страхові внески, не турбується про вартість медичних послуг і ліків, бо  за нього платить страхова компанія, а безробітні отримують страховку від держави. При цьому середня заробітна плата лікаря в Чехії на сьогодні становить 2,5 середньої зарплати по країні, що наближається до рівня, характерного для розвинених країн, – 3 середніх зарплати. При цьому слід зазначити, що в Чехії вирішили не переходити до сімейної медицини, залишивши дільничних терапевтів і педіатрів як більш кваліфікованих фахівців у своїх галузях, порівняно з сімейними лікарями. Яким чином Чехії вдалося отримати такі результати? У першу чергу, завдяки стабільності і прогнозованості економічної ситуації в державі, реальній боротьбі з корупцією. На цьому тлі відразу стає можливою ефективна і прозора робота страхових компаній. Нині тариф страхового внеску для працюючих громадян становить 13,5% від розміру оплати праці, з яких 2/3 платить роботодавець, а 1/3 – власне працівник. А що ж у нас? Міністерство охорони здоров'я України повідомляє, що буде створювати унікальний синтез між державною і страховою медициною. При цьому встановити, який відсоток від розміру оплати праці громадянин України віддає на фінансування охорони здоров'я, практично неможливо. У чому ж буде елемент страхової медицини, – так само не ясно. Адже введення страхової медицини передбачає чітке визначення вартості кожної медичної процедури. Перелік медичних послуг з надання первинної допомоги затверджено відповідним наказом МОЗ, але документ складений в «класичному» стилі «розширити і поглибити». Що значить динамічне спостереження, скільки разів на рік можна здати аналізи із затвердженого списку, що робити, якщо гроші, які «ходять за пацієнтом», закінчаться? На ці питання відповіді знайти просто неможливо. І ось саме це є одним з головних, на наш погляд, недоліків запропонованої реформи. Передумова успіху будь-якої реформи – це відкритість і зрозумілість, адекватне інформування громадськості. Але для цього необхідний не тільки революційний запал і бажання все змінити, а ретельне економічне обґрунтування змін, визначення джерел фінансування охорони здоров'я. Повинні бути ретельно прораховані вигоди і ризики від пропонованих реформ. Крім того, обов'язковою умовою повинно бути якщо не економічне благополуччя, то хоча б економічна стабільність, щоб  фінансування, яке виділяється, було адекватне актуальним цінам. Нинішній варіант реформи залишає можливість працювати на первинному рівні терапевтам і педіатрам, але ось тільки хто відповість за колосальні кошти, витрачені на перенавчання терапевтів і педіатрів у сімейних лікарів? Хто візьме відповідальність за зниження їхньої кваліфікації, яка неминуче станеться через розширення посадових обов'язків? Наступна проблема – відсутність орієнтації вітчизняної системи охорони здоров'я на профілактику, запобігання захворюванням. Особливо це видно на прикладі вторинного і третинного рівня допомоги. Стаціонари отримують оплату за ліжка, а не за результати роботи. Недовіра до лікарів, яка багато років культивується в країні, призвела до того, що профілактичні заходи, які повинні бути базисом у формуванні громадського здоров'я, виконуються переважно на папері. Ну і, природно, слід згадати про гідні заробітні плати для лікарів і медсестер, адже без цього не зупинити ні неформальні платежі, ні від'їзд фахівців у Європу. Гідна зарплата також збільшує повагу до лікаря, адже пацієнт перестає підозрювати медика в нечесності й починає довіряти як спеціалісту. Ірина Спіріна, доктор медичних наук, професор, заслужений лікар України, голова Дніпропетровської організації політичної партії «РОЗУМНА СИЛА»