Олександр Соловйов: Як зупинити тарифне жкг-пограбування

Олександр Соловйов, лідер політичної партії «РОЗУМНА СИЛА»

Олександр Соловйов, лідер політичної партії «РОЗУМНА СИЛА»


Підвищення тарифів ЖКГ для населення України. Куди далі?

До листопада 2014 року, коли почали підвищувати тарифи ЖКГ, середньостатистична українська сім’я платила за комунальні послуги приблизно 10% від свого доходу. Сьогодні вона платить 40%. Таке зростання цін на комунальні послуги є небаченим. Ніде й ніколи. Навіть війна не може виправдати такий стрибок цін. Опалення подорожчало в 17 разів, газ — у 9, електрика — в 6 разів, вода — втричі. Що повинно було в Україні таке статися, щоб виправдати таке шалене подорожчання базових послуг, необхідних для людської життєдіяльності? Ну що мало статися на 23-му році української незалежності, щоб опалення, без якого жити неможливо, подорожчало в 17 разів. Що далі? Подорожчання хліба в 10 разів?

Пільги на оплату послуг ЖКГ не рятують

Уряд перед початком таких «реформ» пообіцяв, що надасть незаможним верствам населення адресну допомогу для оплати послуг ЖКГ. У 2013 році в Україні налічувалося близько 4 мільйонів громадян, які вважалися бідними, що становило менше 10% населення країни. Сьогодні у нас таких громадян близько 20 мільйонів — половина України. Причин для появи такої кількості бідних людей в країні чимало, але можна сміливо стверджувати, що непомірні тарифи на ЖКГ серед таких причин є причиною № 1.

При цьому треба розуміти, що уряд свої «реформи» ще не закінчив. До «справедливих», на їхню думку, цін на комунальні послуги нам ще далеко. У сусідніх Угорщини та Польщі газ, вода, електрика коштують майже вдвічі дорожче. Поляки й угорці платять «справедливі» тарифи, тоді як наші тарифи все ще дотаційні. Хто визначає «справедливість» тарифів ЖКГ? Їх визначають Брюссель і Вашингтон, які вимагають від усіх, і від України також, дотримуватися ринкових правил. Якщо газ на ринку коштує певну суму грошей, продавати його дешевше ринкової ціни не можна, інакше це комунізм, який довів світу свою економічну неспроможність. Правда, у себе вдома і Брюссель і Вашингтон використовують величезну кількість усіляких виключень з ринкової економіки, що є найчистішим комунізмом. І в Європі, і в США є величезна кількість дотацій, а громадяни захищені від бідності абсолютно неринковими механізмами.

Український уряд сьогодні є маріонетковим, слухняним інструментом в руках Заходу, який цікавить тільки одне, щоб ми не порушували спокій світових фінансових ринків, щоб ми платили вчасно за своїми боргами, а тому ми повинні сплачувати послуги ЖКГ за ринковими цінами. Те, що такий стан справ привів Україну на грань тотальної бідності, нікого на Заході не цікавить. У них свої національні інтереси, які вирішуються за рахунок чужих національних інтересів. Наші національні інтереси для Заходу є чужими.

Що нам у такому випадку потрібно робити? Чекати подальшого збільшення «справедливої» ціни на ЖКГ вдвічі, до рівня Польщі та Угорщини? Ми вважаємо, що є інший шлях, і що шлях такий досить ринковий, просто на ньому доведеться зробити чимало політичних рішень на користь саме українських національних інтересів, а не чиїхось ще. Саме тому народу згодовують ринкові догми минулого століття, якими самі не користуються. На дворі 21 століття, епоха глобалізації. Чистого ринку немає вже давно в природі, в економічній природі є геополітичний, глобальний ринок, в якому політика тісно перетинається з економікою. Україна володіє найбільшою і найзатребуванішою ГТС у світі, яка здатна вирішити всі наші проблеми з тарифами на ЖКГ, якщо робота її перейде з політичних рейок на ринкові. Чому Захід не вимагає налагодити ринкову роботу нашої ГТС, навколо якої зараз твориться одне тільки політиканство і злодійство. Україна потребує на рік близько 32-33 мільярдів кубів газу. Наша власний видобуток становить 20 мільярдів, причому собівартість цього газу не перевищує 50 доларів за 1 000 кубометрів, що в кілька разів нижче сумнозвісної ринкової ціни на газ. Якщо налагодити ринкову роботу української ГТС, для чого потрібно нормалізувати політичні відносини з усіма нашими сусідами, то досить легко буде 12-13 мільярдів кубів газу, які нам доводиться купувати на світовому ринку, отримувати за рахунок ефективної ринкової домовленості щодо ГТС. Нам не потрібно буде купувати газ в такому випадку на світовому ринку. Газ в Україні є головним енергоносієм, через нього всі наші біди з ЖКГ.

Крім проблеми неринкового використання ГТС, у нас ще є проблема колосальної корупції в газовій галузі. Велика частина українського олігархату на нашому з вами газі піднялася до своїх небачених награбованих фінансових висот. У кожній нашій платіжці є оброк, який ми платимо цим мародерам, як середньовічні кріпаки.

Є ще один ринковий механізм, який сьогодні в Україні абсолютно не задіяний. Ми можемо збільшити видобуток власного газу. Мало хто сьогодні пам’ятає, але ще на початку 80-х рр. минулого століття український видобуток газу перевищувала 70 мільярдів на рік. Після розвалу СРСР розвалилася і наша газовидобувна галузь. Так, у нас сьогодні немає такого обсягу власного, а тому недорогого газу, але, якщо розвивати вітчизняну газовидобувну галузь, ми зможемо помітно поліпшити показники видобутку. Просто працювати треба в галузі, а не грабувати її.

На скільки можливо зменшити витрати середньостатистичної української сім’ї на оплату житлово-комунального господарства, якщо замість політиканства дійсно перейти на ринкові відносини, як того і вимагає, принаймні номінально, від нас МВФ? Питання досить абстрактне, але в дійсності відповідь на нього можно знайти дуже приземлену. МВФ постійно в якості порівняльної бази дає нам Польщу з Угорщиною, а це значить, що платити нам треба буде вдвічі більше сьогоднішнього, але порівняння з ними не витримує жодної ринкової критики. У цих країн немає ніяких родовищ газу, ніякої ГТС, ніяких атомних станцій. В Україні половина електроенергії виробляється на атомних станціях, де його собівартість нижча, ніж на теплових станціях.

А взагалі, думаючи ось так про ЖКГ, згадуєш, «про що» була революція. Вона була про гідність. Так де вона, куди ми її втратили? У нас сьогодні немає ані економічної, ані державної, ані національної гідності. Хоч заново починай боротися за незалежність. І, здається, саме таким нам доведеться йти шляхом. Досить слухати інших, захищати чужі національні інтереси, рятувати Європу. У нас є власні національні інтереси, на які наплювали, здається, все, кому було не лінь. Нам треба почати їх захищати. У нас половина країни живуть у злиднях, їх треба піднімати. Нам треба піднімати економіку, яка зовсім ще недавно була могутньою. Потрібно тільки згадати своє природнє коріння, а пафос цей нав’язаний, ці притягнуті за вуха гасла викинути на смітник історії. Адже згадайте, якими ми були економічно сильними. Кораблі, літаки, трактори і вертольоти, вантажівки, турбіни, мотори... чого тільки в Україні не виробляли. Ми поступалися в промисловому потенціалі на європейському континенті тільки Німеччині.

Але ми і наші діти тут, в Україні, ми українці, і гідності у нас вистачить ще на один ривок. Три основні тези «РОЗУМНОЇ СИЛИ» — Захист. Турбота. Зарплата — це те, чого хочуть люди для себе і своїх близьких там, де вони живуть і працюють. Їм не потрібні абстракції, що викликають конфлікти і розбіжності. Їм потрібно те, чого вони гідні. Уявіть собі таку Україну, де права громадян захищені законом, де держава піклується про громадян, а не тероризує, де є гідна зарплата і не потрібно нікуди емігрувати. У наших програмних тезах ми описуємо плани будівництва такої держави. Україна має стати для людей будинком, а не в’язницею.